І знову про російську як другу державну

Тема двомовності в Україні виникла не сьогодні. 1994 рік приніс Україні  перманентний цивільний конфлікт про статус російської мови в Україні. Саме під час  президентства Кучми прижилася теза про  багатонаціональну складову українського  суспільства. На основі вже цього визнання став можливий третій крок - ратифікація Хартії про  регіональні мови. Усе це дало правові й  політичні підстави для використання теми  русифікації у внутрішній політиці України, як  потужного засобу для відвойовування влади.  

Правове й політичне, оскільки  фактичної підстави явно недостатньо.  Згідно з переписом населення 2001 року, в  Україні (включно із Кримом) проживають 77,8%  громадян української національності. 17% -  росіян. І нема про що говорити. Раніше й  Президент РФ Володимир Путін cпирався на ці  цифри, мотивуючи дії Росії за російською культурною експансією й заперечуючи шлях України в  Євросоюз саме захистом інтересів цих 17%  населення. 

Потім з'явилися інші  терміни. І, відповідно, інші цифри.  «Російськомовне населення». Розпливчастий термін,  не прив'язаний ні до національності, ні до  громадянства й дуже схожий на підміну понять.  

Національна тема – тема потенційно  вибухонебезпечна й дестабілізуюча. Навіть у рамках  окремо взятої бінаціональної родини. І не дивно, що ця тема використовується Росією  як засіб переконання її сусідів в  доцільності, наприклад, євроінтеграції. А  чому б і ні. Політика не передбачає  етичної складової. 

ВОНИ  

Згідно з сучасною концепцією зовнішньої  політики РФ, «російськомовне населення» - це їхній  потенційний клієнт. Байдуже, що воно  паралельно й «грузино-», «україно-» або  «латисько-мовне». Заява МЗCу Росії після  стартового рішення Харківської міськради про  надання російській мові статусу  «регіональної» – добре, але мало. «Хотілося б  вірити, що це рішення Харківської міськради  позначиться на ситуації з визнанням прав російської  мови не тільки в Харківській області». Є ще  мільйони інших російськомовних громадян України.  За підрахунками Росії: Схід – 93%, Південь – 80% і  «кількість, що зростає у Центральному та Західному  регіонах».  Тепер до фактів того ж  перепису населення: майже 70% українців вважають  своєю рідною мовою українську. 14% - російську.  З російської громади 3,9% вважають рідною мовою  українську. З інших громад тільки євреї,  поляки й німці відносяться  до груп, де російська  мова превалює над національною в якості  рідної.  Це заява МЗСу РФ, яке  за посадою  зобов’язане бути зовнішньополітичним  інструментом забезпечення інтересів. Але є й  інші держоргани російської державної  машини.  Отут би вчитися й учитися – як,  наприклад, непопулярне в українських політичних  розкладах Міністерство освіти здобуває в  Російської Федерації вигляд підприємства з виробництва біологічної зброї.  Під  егідою цього міністерства існує федеральна  цільова програма «Російська Мова», якою опікується Людмила Путіна. Цілком легальний  проект, з доступною користувачеві інформацією в  Інтернеті. Наприклад: затверджена програма на  наше доступне для огляду сьогодення й майбутнє: 2006-2010  роки. «Стратегічні завдання». Кількість тих, що отримують освіту за кордоном російською мовою  планується збільшити з 5% до 25%. Збільшення  телерадіомовлення російською мовою (також зарубіжного) – збільшити з 50 %до 90%. Аналогічно  в Інтернеті. Відповідно кількість споживачів  цієї продукції повинна бути збільшена від 20% до  40%. Так, ще завдання – «збільшення кількості  викладачів російської мови й літератури,  які направляються в<

За матеріалами Політикантропу, Ліги.net
26 травня 2006 року

Також у категорії Мова і політика