Головна Мови Світу Українська мова  
MOVA.info: Українська мова
 

Українська мова

Українська мова - державна мова України.

Вона є рідною для 67,5% населення України, тобто для 33 млн. чоловік (перепис населення 2001 р.) і має до 50 мільйонів носіїв (рідна та друга мова) в Україні та за її межами. У результаті кількох хвиль еміграції, носії української мови проживають у Росії  (Воронезька, Ростовська області, Краснодарський, Ставропольський край, Поволжя, Алтай, Далекий Схід), пострадянських державах (Молдова, Казахстан та ін.), західнослов'янських країнах, Румунії, Угорщині, Сербії, Хорватії, Канаді, США, Бразилії, Австралії та ін.

Українська мова належить до східної групи слов'янської гілки індоєвропейської родини мов. Найближче українська споріднена з русинською (котра походить з лемківського діалекту української мови), також багато спільного з іншими мовами групи - білоруською, російською. У цих мовах багато спільного у фонетичній та граматичній будові, зокрема у формах словозміни, у будові словосполучень та речень. За лексичним складом до української найближча білоруська мова (бл. 75% спільної лексики), а також польська, словацька, болгарська (бл. 70%), чеська, російська (бл. 60%).

Історія

З історією української мови пов'язано багато суперечок. Після розпаду гіпотетичної праслов'янської (протослов'янської) мовної єдності у IV-VI століттях утворилось три етномовні групи: західна, східна, південна (VII ст.). У VIIІ-ІХ століттях формується давньосхіднослов'янська (правдавньоруська, протосхіднослов'янська) мова. Ця мова не була однорідною, вона складалась з безлічі різних говірок, відомості про які суперечливі і недостатні, оскільки писемності не було (принаймні, вона не збереглась).

З утворенням Київської Русі у ІХ столітті, що об'єднала всі східнослов'янські племена державною мовою стала старослов'янська (староболгарська), а згодом її варіант - церковнослов'янська. Відтоді риси народної мови поступово почали проникати у ці мови, що сильно відрізнялись від тих говорів, якими говорили жителі Русі. Спочатку ці риси незначні - лише окремі слова, чи більш-менш послідовні фонетичні заміни. У XVI-XVII століттях паралельне існування двох літературних мов (старослов'янської і староукраїнської) вже переконливо засвідчене пам'ятками останньої (Учительні Євангелія, Пересопницьке Євангеліє). У XVII-XVIII століттях староукраїнська мова існує в двох варіантах - книжному і "простому". Перший дуже близький до старослов'янської мови, другий до народної. Проте диференціація за жанрами втрачається, твори одного й того ж жанру могли писатися різними варіантами мови - літопис Самовидця написаний "простою мовою", а літопис Граб'янки книжною (слов'яноукраїнською).

У другій половині ХVIІI століття у Центральній та Лівобережній Україні мовою ділового спілкування стає російська, що призводить до занепаду обох варіантів староукраїнської літературної мови. Деякий час книжна мова ще зберігалась у художніх творах високого стилю, але невдовзі була витіснена народною мовою.

Сучасна українська

Сучасна українська мова сформувалась на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі риси північних та південно-західних діалектів. 

У 1798 році виходить друком "Енеїда" Котляревського, від якої починає свою історію літературна українська мова. Наступні письменники сприяли виробленню її норм - Є.Гребінка, Г.Квітка-Основ'яненко, поети-романтики і, звичайно, Тарас Шевченко. У 20-40-х роках ХІХ століття починають з'являтися перші граматики української мови (О.Павловського, 1818), словники (П.Білецького-Носенка, 1840). Загалом протягом ХІХ століття виникло більше 50 правописних систем і граматик, що говорить про відсутність єдиної норми.

Перший фонетичний український правопис було видано у 1-му томі "Записок юго-западного отдела Русского географического общества" 1873 року. Його уклали П.Чубинський, М.Дра

 
© 2003-2014 MOVA.info