Україномовна періодика: формула виживання

Ні для кого не секрет, що більшість періодичних видань в Україні російськомовні. Утім, останнім часом на вітчизняному медіаринку з’явилася одразу низка україномовних ілюстрованих журналів. З чим пов’язана така тенденція?

Головний редактор тижневика «Український тиждень» Роман Кульчинський переконаний, що протягом багатьох років видавці незаслужено обходили увагою україномовний сегмент ринку. 

«Є частина людей, які розмовляють українською мовою навіть у Донецьку, значна частина в Києві, в центральній Україні фактично п’ятдесят на п’ятдесят, повністю україномовна Галичина. Всі ці люди були позбавлені інтелектуального україномовного тижневика». 

Кульчинський разом з колективом та інвестори видання фактично проігнорували загальноприйняту думку фахівців сфери медіа-бізнесу, що україномовний тижневик приречений бути нерентабельним. Про те саме говорить також Юлія Литвиненко, екс-телеведуча, а нині головний редактор журналу «Телесіті», першого і поки що єдиного україномовного видання про кіно та телебачення. 

«Коли ми лише готувалися до виходу в світ, я не зустрічала жодного маркетолога, який би не попереджав нас про те, що не варто виходити українською мовою. Мовляв, глянцеві видання в Україні читаються і видаються виключно російською мовою, і відтак російська – це чи не єдина запорука успішного бізнесу».

Утім, нині справи у «Телесіті» йдуть непогано, і слідом за столицею та Львовом журнал намагається вийти на ринки інших обласних центрів. Але чому маркетологи так переконані в неконкурентоспроможності україномовних глянцевих видань? Литвиненко вважає, що їм просто не було з чим порівнювати:

«Це як ніколи не бачив «Роллс-Ройс», то й «Запорожець» - чудовий автомобіль. Якщо в людей немає культури читання українською, культури спілкування українською, то звідки це з’явиться?»

Головний редактор тижневика "Главред" Альона Гетьманчук визнає, що поки що україномовні тижневики переважно не можна назвати бізнес-проектами. Але їх можна такими зробити. Проте для того, щоб видання стало прибутковим, крім творчого колективу ефективно повинні працювати й інші служби, передусім відповідальні за рекламу та розповсюдження:

«Якщо в команді є дійсно професійні люди, які можуть організувати процес, добре працює рекламна служба, то досягти успіху – цілком можливо. Але поки що дійсність, на жаль, виглядає таким чином, що якогось місіонерства тут поки що більше, аніж бізнесу». 

Визначальним чинником є не мова, а зміст видання, переконані редактори українськомовних часописів. Редактор «Українського тижня» Роман Кульчинський навів такий приклад:

«Знайомі однієї нашої журналістки, київська російськомовна інтелігенція, поїхали на дачу і забули примірник «Українського тижня» в Києві. Дорогою між чоловіком і жінкою розгорілася дискусія, якою мовою виходить журнал. Одна доводила, що російською, інший - що українською. Тобто читаючи, люди навіть не звертають увагу на те, якою мовою виходить журнал. Головне, щоб це був якісний, цікавий продукт, що ми, власне, й намагаємося робити».

Це підтверджують і продавці в київських кіосках преси. Приміром, Олена каже, що її покупці при виборі видання керуються не мовою:

«Головне, що всередині, тобто інформація, а якою мовою – абсолютно неважливо. Ну, можливо, для одиниць все-таки важливо, але загалом – ні».